Новітні технології у впровадженні національно-патріотичних ідей В.О.Сухомлинського

Любов до своєї Батьківщини – одна з найважливіших рис всебічно розвиненої особистості. Тому ми повинні забезпечити, щоб діти прагнули знати більше про свій рідний край, відчувати гордість за нього, підтримувати взаємозв’язок з поколіннями та народом і прагнути до розвитку своєї Батьківщини. А, особливо, якщо наші молоді громадяни будуть прагнути до вдосконалення свого майбутнього, тоді і наша держава почне процвітати. У зв’язку з цим набуває актуальності проблема патріотичного виховання засобами природи.

Сьогодні важливо відтворити в українському суспільстві почуття істинного патріотизму як духовно-моральної та соціальної цінності, сформувати в учнів громадянсько-активні, соціально значущі якості, які вони зможуть проявити в усіх видах діяльності, і, перш за все, пов’язаних із захистом інтересів своєї родини, рідного краю, народу та Батьківщини, реалізації особистого потенціалу на благо української держави. У різні часи та епохи в усіх цивілізованих державах сім’я, школа, суспільство ставили перед собою завдання – виховати громадянина, патріота своєї країни. У тлумачному словнику слово «патріотизм» означає любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них на жертви й подвиги. Патріотичне виховання розглядається як виховання, змістом якого є любов до Вітчизни, гордість за її минуле й сучасне прагнення захищати інтереси Батьківщини [1, 97].

Сучасне розуміння патріотизму характеризується різноманітністю і неоднозначністю. Багато в чому воно пояснюється складною природою даного явища, багатим його змістом і розмаїттям форм прояву.

В.О.Сухомлинський стверджував, що «… патріотичне виховання школярів доцільно здійснювати на загальнолюдських та національних цінностях, серед яких провідними є: любов до рідної землі, народу й Батьківщини, любов до найбільш рідних людей, членів сім’ї та родини, любов до рідної мови, шанобливе й бережливе ставлення до історії та культури українського народу, праця на благо свого народу й батьківщини» [4, 256].

Патріотичне виховання стає основою всієї системи навчально-виховної роботи в школі. Виховання дітей свідомими, активними членами суспільства – одне з найскладніших завдань системи освіти, оскільки громадянськість, почуття патріотизму свідчать про найвищий ступінь розвитку особистості.

Навчити дітей бачити красу рідної природи, вдивлятися в неї, набути навичок спілкування з нею допоможе метод цільових екскурсій в природу. Екскурсії - один з видів занять і основна форма організації роботи з екологічного виховання, одна з трудомістких і складних форм навчання. Це свого роду заняття під відкритим небом.

Видатного педагога-гуманіста В.О.Сухомлинського спонукало замислитись над тим, «яка шкідлива крута ломка всього побуту дитячого життя в школі, наскільки важливо дати простір розвиткові природних сил дитини» [4, с.19].

У «Школі радості»  вся робота проводилась, як зазначає сам учений, під блакитним небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею, на винограднику, на зеленому лузі тощо. Мету всієї системи виховання Василь Олександрович убачав у тому, щоб навчити дітей  жити в світі прекрасного, щоб краса світу творила красу в них самих. «У дошкільному й молодшому шкільному віці, - підкреслює Василь Олександрович, - формуються характер, мислення, мова людини. Можливо, все те, що приходить до розуму й серця дитини з книжки, з підручника, з уроку, саме й при­ходить лише тому, що поряд з книжкою - навколишній світ, в якому малюк робить свої перші нелегкі кроки від народження до того моменту, коли він сам зможе розгорнути й прочитати книжку» [4, 15-16].

Особливо сприяють забезпеченню наступності між освітою та вихованням дошкільників і молодших школярів започатковані В.О.Сухомлинським Уроки мислення серед природи. Розмірковуючи над шляхами вдосконалення навчально-виховного процесу, В.О.Сухомлинський зробив такий висновок: «... шкільне навчання має один дуже серйозний недолік, а саме: з тієї хвилини, як дитина сіла за парту, ми класними стінами, дошкою, книгою, зошитом відгороджуємо її від того середовища, в якому відкрилось їй перше джерело живої думки і живого слова, - від природи, від лісу і саду, від тихої діброви і зеленого лугу, від синього неба і вогняної квітки соняшника, від дзвінкого дзвіночка жайворонка і дзюрчання перших весняних струмочків» [4, 25].

Кожне заняття серед природи мало свою мету, передбачало конкретне коло речей і явищ для спостережень. Такі заняття Василь Олександрович називає школою думки, без якої неможливо уявити ефективну розумову працю й на всіх інших уроках і не лише в початковій школі, а й у подальші періоди навчання та розумового розвитку. Під конкретним уроком мислення серед природи В.О.Сухомлинський розуміє живе безпосереднє сприймання об’єктів, картин, явищ, предметів навколишнього світу, логічний аналіз, здобування знань, виявлення причинно-наслідкових зв’язків. Ці заняття були не відхиленням від уроку чи «втечею» від книг, підручників. Навпаки, уроки серед природи збагачували, поглиблювали знання учнів, розширювали їхній кругозір, уявлення про навколишній світ.

У праці «Серце віддаю дітям» В.О.Сухомлинський також наголошує: «... перші уроки мислення повинні бути не в класі, не перед класною дошкою, а серед природи. ... Йдіть у поле, в парк, пийте з джерела думки, і ця жива вода зробить ваших вихованців мудрими дослідниками, допитливими людьми» [Так само, 47]. Споглядання краси і милування нею на уроках мислення серед природи В.О.Сухомлинський відносить до одного з найдоцільніших шляхів, видів і методів морально-естетичної діяльності та патріотичного виховання школярів. «За роки навчання в початкових класах я тисячу разів воджу своїх вихованців до джерел краси. Це уроки бачення прекрасного. Діти вчаться бачити, вслухатися в музику навколишнього світу, розуміти його, милуватися ним», – пише Василь Сухомлинський [5, 410].

Педагог-гуманіст рекомендує впливати на почуття, уяву, фантазію дітей, відкривати вікно у безмежний світ поступово, не обрушувати на дитину лавину знань, не прагнути розповісти на такому уроці про предмет вивчення все, що знає сам учитель, не перевантажувати її емоціями, аби не зашкодити допитливості й любові до знань. «Умійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, але відкрити так, щоб шматочок життя заграв усіма кольорами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще й ще раз повернутися до того, про що вона дізналася», - закликає вчений [4, 41].

Василь Олександрович розглядає природу не лише в емоційно-естетичному аспекті, що розвиває почуття прекрасного, а й оцінює її також з громадянсько-патріотичного погляду, оскільки пізнання і любов до природи є водночас і пізнанням та вихованням любові до рідного краю. Від любові і бережливого ставлення до всього живого у природі - до любові до кожної людини, до своєї Батьківщини –– таким є одне з провідних переконань павлиського вченого-гуманіста. Під час екскурсії вчитель повинен сприяти формуванню в учнів природознавчих понять, які становлять основу знань про природу рідного краю, про красу своєї Батьківщини. Як писав В. О. Сухомлинський, «Під час екскурсій, взагалі під час кожної зустрічі дітей з природою, ми намагаємося показати їм світ таким, щоб вони задумались над тією істиною, що природа – це наш дім, і якщо ми будемо безтурботними марнотратцями, ми зруйнуємо його; природа – частинка нас самих, а байдужість до природи – це байдужість до власної долі»   [3, 555].

Система громадянського виховання передбачає цілеспрямоване формування в підростаючого покоління якостей, що відображають особливості психології українців: їхнього характеру, самосвідомості, способу мислення тощо. Отже, перед нами, стоїть завдання надзвичайної ваги – виховати громадянина – патріота своєї Батьківщини, культурну, освічену людину, яка гідно представлятиме свою державу. Одним із головних вихователів є школа. В.О.Сухомлинський писав: «Школа як вогнище виховання, як сила морального, ідейного впливу…, як центр багатогранного духовного життя…» [2, 604].  Якщо не буде досягнуто єдності вимог вчителів-вихователів у великому і малому, не виручить ні зміст навчального процесу, ні висока індивідуальна майстерність вчителів. Правильний визначає діловитість колективу, чіткість його робочого ритму, виховує культуру розумової та фізичної праці. Підвищуючи рівень вимогливості до вихованців, він позитивно впливає на їх емоційну сферу, дисциплінує зовні і внутрішньо, виховує волю і гартує характер. Великий педагог далі пише: «Школа стає великою виховуючою силою, якщо педагогічний колектив зберігає духовні цінності – в переконаннях, поглядах, традиціях, звичаях учителів, в особистій неповторності кожного педагога, в живих відносинах між учителями і учнями» [2, 605].

В.О.Сухомлинський прагнув утвердити в школі принципи гуманного виховання і вважав, що педагогічний колектив повинен пробуджувати в людини щирий інтерес до всього корисного. Він говорив: «Впливати на колектив вихованців – означає надихати його певним прагненням, бажанням… Там, де є колективне прагнення до чогось високого і благородного, з’являється та велика, нездоланна сила виховного впливу колективу на особистість» [Так само, 594].

Отож, для того, щоб правильно виховати патріотичні почуття в учнів та учнівських колективах, потрібно об’єднувати для вирішення даного завдання зусилля вчителів, батьків, педагогічної громадськості.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.          Білодід І. К., Бурячок А.А. Словник української мови. В 11 томах. – Т. 6. – 1975.

2.          Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу/ В.О.Сухомлинський // Вибрані твори: у 5 т.– К.: Радянська школа. – 1976. – Т.1. –  С.403-637.

3.          Сухомлинський В.О. Природа, праця, світогляд /В.О.Сухомлинський //  Вибрані твори: у 5т. – К.: Радянська школа. – 1977. – Т.5. –  С.551-562.

4.          Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О.Сухомлинський // Вибрані твори: у 5т. – К.: Радянська школа. – 1976. – Т.3 – С.7 –279.

5.          Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину/ В.О.Сухомлинський // Вибрані твори: у 5 т. – К.: Радянська школа. – 1976. –  Т.2. – С.149-416.